Давно нічого не постила, та незважаючи на це - дещо писала. Віддаю на ваш, сподіваюсь дружній, суд.
Post factum.
Я плакала, ледве зачувши цей голос.
Він був оксамит, шоколад, кава-ром.
Недавно зустріла – ніщо не озвалось,
Не нагадало, що нам обом
Боліло нестрепно й горлянку стискало
Якесь почуття – чи провина, чи жаль.
Лиш попіл лишився,
Лиш згадка зосталась
Про димну кав»ярню, де бився кришталь
На стрази Сваровськи,
На сльози й потьоки
Горілки чи крові
З розтягнутих вен.
Нам було кайфово
Від болю й любові,
Але все минуло,
Лишився лиш тлін
Від днів нескінченних,
Від ранків похмілля,
Ночей в розрив серця,
Й чекання, і мрій.
Подивлюся в очі, забуду навіки
І навіть подумаю,
Що став товстий,
Бо всю свою вроду забрала з собою,
І всю свою юність і пристрасті чар
Тобі не залишу –
Так змучений воїн
Свій меч забирає
Нанесши удар.
18.07.2008
Зошит.
Ця ніжність, всотана папером
І непромовлені думки
Багато важать на терезах
Моєї долі і душі.
Старенький зошит (ще зі школи),
Де незакінчений конспект,
І на полях принцес голови
Танцюють дивний мінует.
Все впереміжку – сльози, шмарклі,
Таблиці, вправи, віщі сни –
У зошитах живуть примари
Такої давньої весни.
18.07.2008
Стара відьма.
В дім старої відьми
Сонце не загляне,
І гілки сплелися
В темному садку,
Де примари ходять,
Як тумани долом,
Де росте калина
Над чиїмсь гріхом.
А стара та відьма
Сяде на порозі,
Хустку поправляє
І пасе курей.
Син вже не озветься,
Онуки не дзвонять,
Чорний смуток мовчки
Прийде до дверей.
18.07.2008