Щоденник хворобливої уяви

Краса не є обітницею щастя

Ні тій, хто з нею, ні тому, хто поряд.

Ні ніжний погляд, ні тонкі зап’ястя

Не захистять від смутку і від болю.

 

Натомість – наче медом помастили –

Злітаються сволоти і потвори –

Урвати перший шмат від твого серця,

Тобі скоріш принести перше горе.

 

І якщо розум й волю нездоланні

Тобі до вроди дарувала доля –

Війну вестимеш вічну і криваву,

Боєць єдиний цього злого поля.

 

І якщо дуже пощастить, можливо,

Тобі простить і слабкості і силу

Той, кого безоглядно полюбила

І, наче янгол, стане за плечима.

 

28.10.09

(  ЕІ coefficient )

Aquarium. Barcelona.

Мій родовід.

 

У мене так в родині повелося,

Що завжди правив бал матріархат.

Усе передавалось і ділилось

Лише між доньками,

Ну, а синів був брак.

Передавалися здебільшого повідки,

Історії, легенди і плітки.

Про дні давно минулі їхні свідки

Мені оповідали ці байки.

Ось перша з них...

 

( Читати далі )

 

Працюючи в іноземній компанії в оточенні експатів ти мимоволі стаєш їх вікном у наш світ. Раніше я любила скористатися цим становищем і розповідати байки, типу того, що на місці реактора ЧАЕС нині озеро, в якому живуть риби, що вміють розмовляти сімома мовами і т.п. Потім я стала добріша до людей і вже ставилась до таких питань серйозніше й чесно намагалася на них відповідати. Інколи це було важко, але самі такі, дивні, смішні, риторичні питання змушували мене задумуватися над деякими аспектами нашого життя й робити висновки. Нині хочу поділитися з вами тим, що шокує вихідців із Західної Європи в наших чоловіках (про жінок і так вже написано й сказано немало). Ось Топ-10 питань:

1. Чому вони люблять костюми "з відливом"? ... продовження в "Статечному кролі".

Маяк.

 

Мій маяк колись до себе кликав

Всі вітрила й хвилі всіх морів,

Всі шляхи спрямовував і дихав

Сіллю мандрівних легких вітрів

 

І змагався з зіркою на небі

Непорушний й вічний, як земля

Ну а нині – нині без потреби

Світить затонулим кораблям.

 

 

Текст.

 

Якщо ти не можеш,

Або не хочеш

Мене

сприймати такою,
як є,

Ти можеш спробувати,

Зібравши всі сили

Тіла, душі й розуму,

Вважати мене

Людиною,

Твариною,

Дитиною,

Другом чи коханкою,

Мрією чи згубою,

Таємницею чи істиною,

Одкровенням чи маячнею,

Але врешті решт,

Для всіх буде краще,

Якщо ти сприйматимеш мене

Як текст.

 

28.07.2009

Галатея.

 

Ти ж знаєш – я все можу пробачити,

Та й не в тому річ – а просто цікаво:

Чому ти так любиш мене калічити?

Яке ти маєш на мене право?

 

Відлито форму, чеканку скінчено,

І вже не глина, а темна бронза –

Ні, я не прошу мене звеличити,

Не заступаю нікому сонця.

 

Лиш відійди, бо вже годі виправлень.

Завжди жива була – не здогадався.

Позбудься краще власних викривлень.

І власних вад – спробуй - позбався!

 

Бо не твій твір я, а твоє дзеркало.

Дивись у мене – не плач, не гнися –

Тут твою душу назавжди схоплено –

Дивись, мовчи, картайся, корися!

 

 

30.03.2009

За мною зачинились двері,
Твоїх утрат перелік повен,
Колись безмежної довіри
На друзки розлетівся човен.

Заходить сонце, день минає,
І я мину, вже не повернусь.
Нехай без мене догоряє
Вогонь холодний - твоя ревність.

Забути - вряд чи доведеться,
То ж в сни свої тебе сховаю,
Де іменем твоїм назветься,
Той, хто давно мене кохає.

Кінець епохи чи роману,
Чи власних мрій - вже неважливо.
Забула я свою оману
Й без тебе знову я щаслива.

....................................................

Ні погляду, ні слова, ні зітхання -
Мені давно уже ніхто не дзвонить.
На попіл обернулися зізнання -
Я всі спалила, ніби зайвий клопіт.

Без слуху і чуття, давно холодна
Дивлюсь на тебе ясними очима.
Я до любові більше не голодна,
Я лишила кохання за дверима.

Тепер не згадуй і не клич ніколи -
Я не почую в мовчазній гордині,
Бо не забула я твоєї школи -
Ти молишся лиш мовчазній богині.

...................................................................

Що там, куди вже не повернусь?
Чи хтось про мене ще згадає?
Така ж примарна твоя вірність?
Чи хтось від того ще страждає?

Давно чужі ми, тож не бійся -
Скажи, чим пустоту заповнив?
Де твоя радість загубилась?
Те, що хотів, чи все вже сповнив?

Я ключ від дому повернула,
Але не верну твого серця,
Як каравела потонула,
Із глибини біль знов озветься.

Я тому не перешкоджаю,
Бо біль - життя ознака вірна.
Тож ще про себе нагадаю
Дощем, що стукає у вікна,

Весняним вечором бузковим,
Короткими ночами червня,
Настояним на спеці ромом
І кров’ю власною, напевне,

Бо так давно вона змішалась
Колись з твоєю, що несила
Розлити нарізно по венах -
Старе вино - по старих міхах,

А треба, певне, дуже треба,
Бо ним сп’яніли ми обоє.
Старе вино - в глибокий погріб,
А пити - нове, тільки нове!

Итак, Вы оказывается Миледи

она же Анна Бейль, леди Винтер, графиня де Ла Фер...Вы живое подтверждение того, что красота — страшная сила. Силой своего очарования Вы способны погубить. И не гнушаетесь использовать эту силу в своих корыстных целях, чтобы возвысится. Коварная дьяволица, умная, изворотливая, безжалостная. И все же Ваше мастерство шпиона и интригантки восхищает. Именно таких людей Ф. Ницше называл "сверхлюдьми", достигающими власти любой ценой.

Пройти тест

От-от закінчиться моє літо,
Не залишивши губам і пилу.
Піде від мене блукати світом,
Шукати нову кохану-милу.

А ми ж з тобою - так довго разом...
А ми ж з тобою - щасливі були...
Я не заплачу, хоч ти - зараза,
Гаразд - проїхали, усе забули.

Що було моє - не моє більше.
Ой, літо, літо, ти - як хвороба:
Почнешся з того, що хтось оближе,
А закінчишся - й бувай здорова.

31.08.2008

Любі друзі, чи не має хтось з вас бажання взяти кошеня? Наразі є двоє волохатих  "хлопців" - сірий і чорний. Кльові, пухнасті, вже все їдять. Мають хорошу спадковість - їх мама й бабця лапають все, що рухається: мишей, щурів, кротів і т.д. Один з них вже тиждень живе в мене в квартирі - чемно користується туалетом і нічого не роздер і не розбив. Якщо раптом надумаєте брати - віддам задурно й кавою пригощу. Візьміть, а я вам свої фотки в бодіарті викладу. ;))

Давно нічого не постила, та незважаючи на це - дещо писала. Віддаю на ваш,  сподіваюсь дружній,  суд.

Post factum.

Я плакала, ледве зачувши цей голос.

Він був оксамит, шоколад, кава-ром.

Недавно зустріла – ніщо не озвалось,

Не нагадало, що нам обом

Боліло нестрепно й горлянку стискало

Якесь почуття – чи провина, чи жаль.

Лиш попіл лишився,

Лиш згадка зосталась

Про димну кав»ярню, де бився кришталь

На стрази Сваровськи,

На сльози й потьоки

Горілки чи крові

З розтягнутих вен.

Нам було кайфово

Від болю й любові,

Але все минуло,

Лишився лиш тлін

Від днів нескінченних,

Від ранків похмілля,

Ночей в розрив серця,

Й чекання, і мрій.

Подивлюся в очі, забуду навіки

І навіть подумаю,

Що став товстий,

Бо всю свою вроду забрала з собою,

І всю свою юність і пристрасті чар

Тобі не залишу –

Так змучений воїн

Свій меч забирає

Нанесши удар.

 

18.07.2008

 

Зошит.

Ця ніжність, всотана папером

І непромовлені думки

Багато важать на терезах

Моєї долі і душі.

 

Старенький зошит (ще зі школи),

Де незакінчений конспект,

І на полях принцес голови

Танцюють дивний мінует.

 

Все впереміжку – сльози, шмарклі,

Таблиці, вправи, віщі сни –

У зошитах живуть примари

Такої давньої весни.

 

18.07.2008

 
Стара відьма.

В дім старої відьми

Сонце не загляне,

І гілки сплелися

В темному садку,

Де примари ходять,

Як тумани долом,

Де росте калина

Над чиїмсь гріхом.

А стара та відьма

Сяде на порозі,

Хустку поправляє

І пасе курей.

Син вже не озветься,

Онуки не дзвонять,

Чорний смуток мовчки

Прийде до дверей.

 

18.07.2008

Вибачай - дуже очі болять - 
Вже не бачу, не можу писати.
Чи то кров чи то сльози на скронях киплять
Якби знати, якби ж мені знати...

Ти не з тих, хто читає поперек рядків,
Я - не з тих, хто впокоїтись здатен.
Гіркий пил на пелюстках усіх моїх слів.
Та хіба солодити їх варто?

Вирву себе із хати і кину навкіс
Через небо, і сутінки, й місто,
І сховаю жалобними пасмами кіс 
Не для тебе надіте намисто.


11.06.2008

Тяжка і довга путь до себе,
Зміїстий шлях таємних дум
Доводить до самого неба,  
Та залишає тихий сум.

Нема попутників в дорозі,
Вказівки - жодної на ній,
Коли ти падаєш невзмозі
Дійти до краю своїх мрій.

А попри втому, кров і сльози
Є нагорода самоти,
Коли лишаєш на порозі
Тих, хто не зміг з тобою йти. 

11.06.2008

Каштану квіти на асфальті
Зовсім як я - краса ж бо тлінна.
Відносять води Сарасваті
Все, що здавалося незмінним.
І ця мінливість нескінченна -
Єдина правда, що я знаю.
Непевний світ і я непевна,
А хтось від цього ще страждає...

27.05.2008

Не знаєш ти, як холодно, самотньо
і сумно
повертатися вночі
одній в пустий готельний номер,
змивати сльози під гарячим душем
і знову плакати
і подушку кусати
і сліз сліди замащувати кремом,
вдягти панчохи, сісти край вікна,
курити в темряву,
чекати,
не казитись.
чекати, що ти прийдеш
вніч чи вранці,
що будеш мій,
що прийдеш
тільки це важливо 
твоїй коханці,
особистій шльондрі...
чекання миті увіп"ялись в тіло
неначе шпильки
тільки б ти прийшов
який завгодно і коли завгодно.
стук в двері стиха, темрява, обійми,
лід застібок торкнувся шкіри,
ти ніччю і зимою пахнеш,
а я вся - жар серпневий, спека - 
тебе зігрію, обпалю, розтоплю
на білій скелі ліжка
й потечуть, 
затоплять нас обох весняні води 
і я засну нарешті
наостанок 
подумавши,
що знов перемогла.
кого і в чому? 
не скажу ніколи,
тим більше, що насправді хочу спати,
ніяк інакше - на твоїм плечі,
так солодко, як сплять лиш переможці.

08.04.2008

Якщо мене залишиш ти - помру.
І не тому, що вже несила жити - 
Хто сон такий побачив наяву
Із чаші снів не схоче більше пити.

Мій янголе, ти - пісня із пісень.
Ти - безкрай неможливого кохання.
Ти - сонце в найясніший літній день.
Ти - моя сповідь, та без покаяння.

Ти - все, на що мені бракує слів.
Не висловлю ні поглядом ні рухом.
Тут блідне казка, зубожіє міф,
Бо ось та грань, де тіло стає духом.

12.05.2008

Знайшла вірш, написаний досить давно в тяжкий для мене момент.  Присвячується усім синьооким арійцям, до яких у мене певний сентимент. Отож,

 "Сині очі"

Є такі сині очі на світі,
За якими сумую без тями,
Без яких нема сил мені жити,
За якими я плачу ночами.
Я залишила їх, бо так треба,
Бо брехати - безмежно огидно
В такі очі, що кольору неба,
І брехню мою було їм видно.
Я себе запевняла - так краще,
Бо ті очі - мінливі, мов море.
Поряд з ними ставало все важче,
Завдавали вони мені болю,
Але світять і світять у душу
Сині очі. Забути хотіла,
Бо без них далі жити я мушу.
Сині очі. Я так їх любила...

Ви не повірите - я все-таки повернулась. Напевне, не чекали ;). Тим не менше, я знову тут. Після трьох з гаком місяців відсутності. Таааа, реал таки затягує. За цей час я встигла: відіспатись (це дійсно кльово), відтанцювати на звітному концерті своєї студії фламенко, подивитись, як коханий танцює на ювілейному концерті свого ансамблю сучасного танцю (був неперевершений, як завжди ;)) захистити другий диплом, пару разів побувати в Франику й один раз - у Львові, попрацювати три тижні секретаркою й три дні гостесом в Хайаті, написати якусь там кількість віршів і прочитати набагато більшу кількість книжок, таки провести додому інтернет, зробити ремонт в кімнаті, застудитися, подумати над сенсом життя, накупити шмаття й взуття й таке інше.  А ще встигла заскучити за жж. Наразі сиджу вдома, лікую застуду, бавлюсь в Героїв V і дуркую. 
Наслідки вищеописаного способу життя невтішні - навіть думка про постійну роботу, офіс, режим "з 9 до 18" вганяє в депресію. Попередня професійна діяльність згадується як страшний сон. Плани на майбутне - туманні. Рідні, близькі й оточуючі тихо (а іноді й вголос) мені дивуються. А на мене напав пофігізм, еготизм і посилилась схильність до рефлексій. Звідкість взялась упевненість, що все буде добре, що життя - прекрасне й що тільки я можу вирішувати, як мені далі жити й що робити. 
Перечитувала написані за час відсутності в жж вірші, хотіла щось викласти, але чомусь все здається занадто інтимним і банальним водночас.  
А ще в мене на дачі зацвіли тюльпани. Мама зрізала з десяток і привезла додому. Тепер вони стоять у вазі й моя кішка розсуває їх стебла мордочкою щоб попити води, бо вода з вази з квітами для неї - найсмачніша. :)

Про все детально напишу згодом. А поки що цьом і felisissima notte.

А мене звільняють - ги. І компенсацію зажимають - що його робити?